ПАМ`ЯТКА для батьків дітей дошкільного та шкільного віку, які потрапили у кризову ситуацію

Стрес — невід’ємна частина життя. Кожна людина переживає стрес багато разів у своєму житті — щотижня, можливо навіть щодня: на роботі, вдома, у транспорті. Психологи навіть розрізняють позитивний і негативний види стресу, не кажучи про те, що він може бути різної сили, і, отже, по-різному впливати на психіку та організм. Але і той і інший вид стресу ми переживаємо регулярно, і зазвичай можемо справитися з ними самостійно.

Зрозуміло, коли ми говоримо про негативний стрес (його називають дистрес), і тим більше про сильний стрес, що виник у результаті подій, що травмують (війна, втрата близьких, руйнування звичного способу життя, і т. д.) — тоді вплив на організм людини може виявитися занадто сильним і тривалим, щоби впоратися самостійно, без допомоги.

Якщо людина доросла, часто (хоч і не завжди) є надія, що вона впорається зі стресом швидко та без наслідків. Дещо складніше справа у дітей. Без допомоги батьків, а часто і професійного психолога дитині не так просто впоратися зі стресом. Події, що відбуваються сьогодні, виходять за рамки звичного життєвого досвіду — смерть і поранення, загроза життю, сирітство, голод і недоїдання, втрата контролю та відчуття безпорадності, перебування в зоні бойових дій, ситуації, які неможливо подолати і контролювати — є екстремально стресовими та травмують дитячу психіку.

З іншого боку, дитяча психіка має величезні резерви самовідновлення та саморегуляції. Головне, надати дитині своєчасну допомогу залежно від виду стресової реакції, та її етапу. Такою (і дуже важливою) допомогою може виявитися просто уважне ставлення родичів та близьких, можливість виговоритися, підтримка, масаж, терапевтичні ігри.

У цій пам’ятці ми постаралися зібрати найпоширеніші ситуації, та поради, як можна допомогти дитині.

Етапи реакції на перенесену екстремальну ситуацію:

Шок

Спочатку, як правило, виникають шокові реакції на подію (у період від кількох хвилин до трьох днів після пережитого). Незалежно від виду реакції, треба дати дитині висловити емоції, і постаратися зберегти безпеку дитини та її оточуючих (по можливості прибираємо гострі предмети, якими можна поранитися чи поранити інших, уникаємо небезпечних місць, і навіть бережемо дитину від гострих кутів).

Вирізняють різні види реакцій:

1. «Ступор» (тобто завмирання), коли дитина виглядає загальмованою, не реагує на зовнішні обставини. Хоча дитина може виглядати зовні спокійною, її в цьому стані залишати не можна, це не корисно для її психічного здоров’я. Виводити зі ступору потрібно обережно, взявши дитину за руку, звернувшись до неї. Можна помасажувати крапки над бровами, спину, шию, голову.
2. Хаотична неусвідомлена рухова активність. В цьому випадку бажано заспокоїти дитину, обережно обмежити рухи, посадити її, дати попити води. Спокійним голосом звернутися до неї, запитати про те, що вона відчуває.
3. Хаотична агресія. У цьому випадку головне — дотримуватися спокою, не виявляти агресію у відповідь. Пам’ятайте, дитина поводиться так ненавмисно і, швидше за все, відчує почуття провини, коли прийде до тями.
4. Плач. Пам’ятайте, що плач заспокоює дітей. Плач — це спосіб дитини висловити свої почуття, коли слів не вистачає. Під час плачу мозок виробляє заспокійливі для психіки речовини. Не треба забороняти дитині плакати — як дівчинці, так і хлопчику, це не той випадок, коли потрібно виховувати у хлопчика «стійкість» та стриманість. Потрібно виявити підтримку, принести попити, і дати виплакатися і заспокоїтися, після чого можна буде розмовляти з дитиною, розпитувати, втішати чи пояснювати.
5. Істерика. Іноді плач може перейти в істерику — тривалий, неконтрольований напад з плачем, криками, приступами агресії, можливо навіть мимовільними рухами та судомами. Дуже важливо відрізняти істерику від звичайного плачу, який нічим по суті не загрожує дитині.

   Якщо ви бачите у дитини ознаки істерики, потрібно спробувати вивести її з цього стану. Насамперед: забуваємо народний метод «дати ляпас» — це неприйнятно, тим більше з дітьми. Методи виведення з істерики можуть бути різними для дітей різного віку: найменших можна просто обняти та відволікти на іграшку чи щось цікаве; зі старшими потрібно, перш за все, розмовляти спокійним тоном, простими словами та пропозиціями. Часто допомагає вмити дитину холодною водою.

   Коли дитина починає трохи заспокоюватися, бажано, щоб дорослий, якому ця дитина довіряє, відвів її у спокійне місце, де немає сторонніх, і просто посидів з нею, вислухав його, дав дитині виговоритись. У цій ситуації може допомогти склянка води або щось солодке. Не залишайте дитину одну.

   Після істерики дитина може відчувати знесилення. Розумним буде вкласти її полежати та відпочити, можливо вона засне. Намагайтесь не залишати дитину одну, бажано, щоб з нею був поруч хтось, коли вона прокинеться.

6. Сильне тремтіння після пережитої ситуації. Не лякайтеся, це нормально. Коли організм відчуває значний стрес, його м’язи можуть сильно спазмуватися. Після завершення переживання тремтіння допомагає вивести вироблений організмом адреналін та зняти напругу м’язів. Можна, злегка (але без фанатизму) додатково «потрусити» дитину, або ж запропонувати їй пострибати, побігати разом з вами, дати таким чином вихід енергії, що накопичилася.
7. Фізіологічні реакції на небезпеку: блювання, мимовільне сечо- та каловиділення. У сильних стресових ситуаціях це може статися і з дорослими, не те що з дітьми. Дуже важливо не соромити дитину за те, що сталося, не лаяти і не сміятися з неї, не ставити приклад тих, з ким такого не сталося. Потрібно допомогти їй, заспокоюючи та промовляючи: «Нічого страшного, це нормально, таке буває і в інших людей, навіть у солдатів у бою». Можна наголосити на тому, що це сталося один раз, у стресовій ситуації, і допомогти дитині повірити в те, що таке більше не повториться.

Гостра стресова реакція

Як правило, після стану шоку у дітей настає період гострої стресової реакції, що може тривати від 1 до 3 місяців.

Пам’ятайте, що будь-яка реакція психіки в даному випадку спрямована на осмислення, перетравлення отриманого досвіду. Як правило, у цей період у дітей відбуваються певні внутрішні процеси. Наприклад, дитина може відчувати безсилля та відсутность контролю свого життя; може перестати довіряти світові у тій мірі, як довіряла раніше, і через це більше тривожитися. Також вони можуть переосмислювати самі поняття життя та смерті, особливо якщо хтось із близьких чи знайомих помер. Може почати непокоїти питання сенсу життя, з’явитися страх смерті, гостра боязнь за близьких, родичів та друзів.

Що може відбуватися з дитиною:

Нерозуміння дитиною, що сталося

Що відбувається:

Для багатьох дітей досвід екстремальної ситуації виявляється першим у їхньому житті, вони не мають відповідного досвіду; і хоча більшість дітей шкільного віку розуміє природу речей, їм можуть знадобитися докладні пояснення того, що сталося і чому. У дітей ще формується думка і методи реагування на різні ситуації, і їм може знадобитися у цьому ваша допомога.

Слід також пам’ятати, що зрозуміла подія, навіть негативна та травмуюча, набагато простіше сприймається психікою.

Як допомогти:

• На кожне запитання дитини давайте ясні та правдиві пояснення щодо того, що трапилося (навіть якщо про це неприємно згадувати), дотримуючись при цьому спокою, не дратуючись, і наскільки можливо, не засмучуючись, щоб не провокувати реакцій дитини.
• Уникайте лякаючих подробиць.
• Пояснюйте дитині, чи зберігається ще небезпека, переконайтеся, що вона правильно уявляє ситуацію, доповніть відому їй інформацію або поясніть, що їй не ясно.
• Розкажіть дитині про ті заходи, які ви вживаєте для вашої з нею безпеки. Розкажіть їй про найближчі плани, про те, де і як ви житимете (залишаєтеся вдома або переїдете), як і де вона ходитиме до школи, тощо.

Почуття відповідальності за те, що сталося, або навіть почуття провини

Що відбувається:

Діти шкільного віку (на думку дорослих — абсолютно ірраціонально) можуть вважати, що вони якимось чином винні в тому, що трапилося, або вони могли змінити ситуацію, але не зробили цього. В результаті вони відчувають почуття провини; часто діти приховують свої переживання, і оточуючі можуть не помічати цього, якщо спеціально не звертають увагу на поведінку дитини.

Як допомогти:

• Надайте дитині можливість висловити своє занепокоєння, повідомити про переживання.
• Заспокоюйте дитину і повторюйте, що у події немає її провини. Повторюйте стільки разів, скільки потрібно.
• Поясніть: «Після такого нещастя багато дітей та їхніх батьків думають про те, що можна було б зробити, щоб запобігти тому, що сталося. Багато разів будують варіанти інших дій, намагаються зрозуміти, чи можна було зробити хоч щось. Проте те, що сталося, — це не їхня провина. Просто так сталося».

Страх повторення і реакція на нагадування про подію

Що відбувається:

Страх повторення катастрофи цілком нормальний: так влаштований мозок, що він сильніше реагує на негативні подразники; тому відчуття безпеки повернеться, але не відразу, а через якийсь час. До того ж, спочатку мозок обробляє те, що сталося, і поки ця інформація не «ляже по поличках», і мозок не переключиться на інші аспекти життя, будь-яке схоже хоча б чимось (звуком, запахом, спалахом світла) подія викликатиме сильний інтерес, і, можливо, інстинктивні реакції, а також емоції.

Як допомогти:

• Не смійтеся та не жартуйте над дитиною! Пам’ятайте, що так проявляється нормальна реакція на ненормальні події.
• Допоможіть своїй дитині визначити нагадування, які найбільше лякають — наприклад, певні люди, місця, звуки, запахи, час доби та і тд, — і поговоріть з дитиною про відмінність між справжньою подією та спогадами, що її нагадують.
• Поясніть, що «багато людей відчувають подібне. Це нормально після того, що ми пережили. І все ж, коли тобі щось нагадує про те, що трапилося, постарайся нагадувати собі: страшними є тільки спогади про це, але тепер все інакше».
• Поясніть дитині різницю між небезпечними подіями та тими, які просто нагадують про них. Також розкажіть про ті заходи безпеки, які ви вживаєте, щоб уберегти себе та дитину.
• Поясніть, що матеріали ЗМІ можуть повернути страх повернення лиха. «Новини знову і знову показують те, що сталося. Давай на якийсь час вимкнемо телевізор?»

Повторення розповіді про те, що сталося або повторення самої події у грі знову і знову

Що відбувається:

Дітям необхідно відіграти незрозумілу, незавершену і хворобливу ситуацію, іноді багато разів поспіль, щоб зрозуміти її з усіх боків та вибрати найкращу стратегію подолання чи прийняття.

Як допомогти:

• Дайте дитині можливість висловлювати свою реакцію словами та діями. Програвання ситуації — чудовий психотерапевтичний перебіг. Єдине, що має вас насторожити — імітація допитів полонених, реалістична жорстокість з іграшками, а також гра без тіні посмішки, зайва «серйозність», закопування солдатиків у пісок.
• Всі ігри «у війну» намагайтеся делікатно привести або до мирного фіналу, або до перемоги, показати варіанти рішень, можна запропонувати пограти «у воєнні хитрощі», або, за бажанням, «у дипломати», «у роззброєння агресору».
• Заохочуйте позитивні стратегії для вирішення проблем у формі гри або малювання.

Соматичні скарги:
безпричинний головний біль, біль у животі, у м’язах

Що відбувається:

Насамперед, слід розуміти, що стрес справді може викликати фізичні реакції організму — порушення психіки, поведінки, сну, тощо. Також стрес може викликати болі, які не мають жодної медичної причини, але абсолютно реальні для тих, хто їх відчуває.

Навіть якщо жодних медичних причин для болю немає, вони не стають менш реальними для тих, хто їх відчуває. Дитина не вдає і не обманює, вона дійсно страждає — просто це викликано не фізіологічними, а психологічними причинами.

У випадку, якщо ваша дитина скаржиться на біль, головне — це встановити її причину, будь вона медичною чи психологічною. Для цього, зрозуміло, найкраще проконсультуватися із лікарем.

Деякі поширені причини, які можуть призвести до, здавалося б, безпричинного болю, ви можете перевірити і усунути самі:

• Можливо, ваша дитина не висипається. Школяреві в нормі потрібно до 10–11 годин на добу на сон, хоча це індивідуально. Якщо ваша дитина стала спати більше або менше, ніж зазвичай — на це обов’язково слід звернути увагу.
• Можливо, дитині не вистачає чистої води, що може позначитися на обміні речовин організму. Нормою вважається споживання близько 300-500 грам води на кожні 10 кілограм маси тіла на добу, хоча це залежить від погоди, температури, фізичної активності тощо. Найкраще привчити дитину пити регулярно, за півгодини до їжі (зрозуміло, пити потрібно і в інший час, якщо хочеться).
• Найчастіше буває, що після пережитого стресу деякі м’язи тіла залишаються у напівспазмованому стані, порушуючи нормальний кровообіг, заважаючи обміну речовин та виведенню продуктів розпаду з тканин, що може привести не тільки до болю, але і до хвороб, заїкань, тиків. Залежно від пояса м’язів, що у спазмі, розвиваються різні розлади: м’язи обличчя та голови спазмуються до головного болю; м’язи шиї, область горла до заїкань; м’язи грудної клітки до болю за грудиною; від стану м’язів у ділянці попереку та живота відповідно залежить стан органів, що там розташовані.

Як допомогти:

• Насамперед — з’ясуйте, чи є медична причина. Якщо її немає, то заспокойте дитину, і запевніть її, що так буває і це нормально, хоч і неприємно, та це скоро пройде.
• Перевірте, чи дитина нормально висипається. А також що вона нормально їсть і п’є досить чистої води.
• Найчастішою причиною соматичних скарг на нервовому ґрунті залишається все ж надмірна напруженість, спазм м’язів. Тому дуже важливий у таких ситуаціях масаж, а також рухливі ігри, заняття спортом.
• Якщо всі наведені вище причини відсутні, і дитина отримує все перераховане для відновлення, спробуйте поводитися з нею як завжди. Якщо Ви будете дуже турбуватися через безпричинні скарги, дитина може почати їх приховувати, або навпаки, їх може стати більше.
• Нарешті, завжди є можливість, що насправді у дитини нічого не болить, і вона страждає на іпохондрію після пережитого, або навіть просто намагається за допомогою цих скарг привернути вашу увагу.У нормальній ситуації це можна було б назвати «капризувати», і лаяти його, проте після пережитого стресу вашій дитині гостро потрібна увага і турбота, і зараз може бути важливіше їй цю турботу надати, ніж займатися вихованням. Можливо, потрібно просто приділити їй більше часу, позайматися з дитиною, погратись.

Страх того, що переповнюють почуття, та страх висловити їх

Що відбувається:

Дитина може не наважуватися висловлювати свої почуття перед страхом бути покараною, або виглядати посміховиськом, або не бажаючи турбувати додатково батьків, яким і так важко.

Однак, незважаючи на те, що «явних» проблем у цьому випадку у неї насправді менше, ніж у дорослих, таке сковування висловлювання своїх почуттів та їх придушення може призвести до психологічних проблем у дитини в подальшому житті.

Як допомогти:

• Знайдіть місце і час, де і коли дитина зможе спокійно висловлювати свій страх, злість, сум і так далі, не побоюючись глузувань або покарання; можливо — на самоті і без свідків, можливо — навпаки, разом з тим, хто зможе її зрозуміти та поспівчувати, втішити.
• Дозвольте дитині поплакати або посумувати, не чекайте від неї хоробро­сті та витримки кожну хвилину. Якщо потрібно — втішіть її, будьте з нею, розділіть її почуття.
• Поговоріть з дитиною, скажіть: «Коли трапляється щось страшне, людей переповнюють сильні емоції — вони зляться на всіх або сумують. Хочеш, посидь тут, укутавшись у ковдру, поки тобі не стане краще?».

Проблеми зі сном: уривчастий сон, сняться кошмари, дитина боїться спати одна і просить дозволити їй спати з батьками

Що відбувається:

У перші місяці після стресу і подій, що травмують, кошмари — досить нормальне і поширене явище. Під час сну мозок зазвичай інтенсивно обробляє інформацію про денні події, і виражає їх у вигляді снів та іноді — жахів.

Однак, якщо один і той же кошмар повторюється багато разів, дуже болісний, або «бачиться» наяву («стоїть перед очима»), то бажано звернутися до психолога.

Також слід звернутися до фахівця, якщо дитина боїться засипати, боїться спати без світла (довше ніж кілька днів «гострого» переживання стресу), якщо кошмари та порушення сну тривають тривалий час. Уривчастість сну найчастіше викликається або тривогою, або спазмованістю м’язів, через які складно розслабитися.

Як допомогти:

• Нехай дитина розповість вам про свої кошмари. Поясніть, що погані сни — це неприємно, але нормально, і що це минеться. Не змушуйте переказувати сон занадто докладно, тільки якщо дитина сама цього захоче.
• Якщо це можливо, дозвольте дитині спати поруч із вами. Однак поясніть, що це тимчасове явище, на кілька днів, поки вона не заспокоїться.
• Дозвольте дитині спати з увімкненим нічником, якщо так буде легше та спокійніше.
• Ще раз поговоріть з дитиною про заходи безпеки, які ви вживаєте, і про порядок дій у разі небезпеки. Якщо ж ви поза небезпекою — нагадайте їй про це. Нехай вона почувається настільки захищеною й у безпеці, наскільки це можливо.
• Придумайте «порядок» відходу до сну: казка, колискова, молитва, обійми, масаж. Скажіть дитині, що такий порядок виконуватиметься щодня, тоді вона знатиме, чого очікувати. Передбачуваний ритм та порядок життя, хоча б у дрібницях, сам по собі діє заспокійливо.
• Обніміть дитину і скажіть, що ви поряд і нікуди не пропадете.
• Намальовані та промовлені страхи перестають лякати. Можна вигадати «другу серію» страшного сну зі щасливим кінцем.
• Можна намалювати страхи на повітряній кулі та відпустити її в небо. Можна зробити сейф для страхів, який можна наповнити символічними зображеннями: м’ятими кульками паперу, малюнками, шишками; ключ від сейфа може бути у дитини або у дорослого, якому вона його довірить.
• Зробіть пастку снів із паличок та ниток; скажіть дитині, що вона буде ловити погані сни і пускати до неї лише добрі. На все це може піти якийсь час, проте чим безпечніше почувається дитина, тим краще вона буде спати.

Занепокоєння про власну безпеку та безпеку інших

Що відбувається:

Такі страхи природні для тих, хто пережив небезпеку. Дитина відчуває свою безпорадність.

Як допомогти:

• Допоможіть дитині поділитися з вами тим, що її турбує, та надайте їй реальну інформацію. Не прикрашайте, не применшуйте — дуже важливо, щоб дитина вам довіряла, це часто важливіше, ніж створити в неї ілюзію того, що вона в безпеці.
• Нагадайте дитині і собі, що зараз вам нічого не загрожує, а на випадок небезпеки ви підготовлені.
• Розкажіть дитині, що робите все можливе, щоб забезпечити вашу з нею безпеку. Перерахуйте конкретні заходи, які ви вживаєте.
• Заплануйте, хто подбає про дитину, якщо з вами дійсно щось трапиться. Це допоможе вам самим менше хвилюватись, і дитина не буде так сильно сприймати вашу невпевненість, страхи та побоювання.
• Разом займайтеся чимось позитивним, щоб відвернути дитину від тривожних думок. Малюйте, співайте, грайте разом.
• Можна зробити разом будь-які «чарівні» обереги.

Якщо ваша дитина здається «гіперактивною»

Якщо дитина не може всидіти на місці,
якщо їй складно концентрувати увагу

Що відбувається:

Страх може породжувати нервову енергію, що зберігається в організмі (накопичується адреналін). Дорослі, хвилюючись, часом ходять туди-сюди швидкими кроками. У таких ситуаціях діти бігають, стрибають і ведуть себе неспокійно.

Коли ми зациклюємося на поганому, нам важко приділяти увагу чомусь іншому, тому діти можуть бути неуважними і можуть не чути ваших слів.

Деякі діти є гіперактивними від народження, а після стресу це може посилитися.

Як допомогти:

• Допоможіть дитині усвідомити свої емоції (страх, занепокоєння) та запевніть дитину, що зараз вона у безпеці.
• Допоможіть дитині позбутися «зайвої» нервової енергії: нехай розімнеться, побігає, позаймається спортом. Якщо на даний момент не можна пограти і побігати, і треба заспокоїти її негайно — нехай глибоко та повільно подихає з вами разом.
• Посидьте з ним і позаймайтеся чимось, що вам обом подобається — покидайте м’яч, почитайте книги, малюйте. Навіть якщо дитина продовжуватиме бігати навкруги, їй це допоможе.
• Пограйте в ігри для розвитку уваги та пам’яті.
• Обов’язково робіть зарядку кожен день.
• Якщо дитина активна за природою — концентруйтеся на позитивних аспектах. Подумайте про те, яка енергія в ній вирує і знайдіть їй заняття, яке допоможе з користю витратити цю енергію.

Якщо ваша дитина стала дратівливою і відчуває спалахи гніву

Що відбувається:

Агресія — абсолютно нормальна контрфобічна реакція на стрес. Таким чином дитина як би доводить собі, що вона сильніша, ніж оточуюче, що змусило її страждати.

Це також може бути одним із способів виплеснути внутрішню напругу, «спалити» ареналін, який періодично накопичується при спогадах про подію, або при снах.

Як допомогти:

• Така поведінка — спосіб виразити внутрішній біль, одна зі стратегій боротьби з наслідками травми. Тому треба бути уважним, і ні в якому разі не потрібно проявляти агресію у відповідь.
• Виявіть розуміння почуттів дитини: «Знаю, ти не хотів(ла) грюкати дверима. Тяжко, коли так злишся».
• Навчіть дитину відводити агресію на неживі предмети. Ні в якому разі не дозволяйте їй «зривати» агресію на інших дітях чи тваринах.
• Запишіть дитину в спортивну секцію. Привчіть до активних ігор. Робіть із нею разом зарядку щодня. Підходять різні способи «виплескування» агресії та надлишкової енергії.
• Терпляче поставтеся до спалахів гніву. Не оцінюйте саму дитину, або її емоції, оцінюйте саме її вчинки.
• Помічайте найменші позитивні зміни у поведінці, і не скупіться на похвалу.
• Можна виліпити з пластиліну ті образи, які злять, і зім’яти їх (наприклад танк або пістолет зім’яти та перетворити на іграшку чи цукерку).

Якщо ваша дитина втратила інтерес до навчання та улюблених занять

Якщо дитина поводиться так,
ніби не відчуває жодних почуттів (радості чи смутку)

Що відбувається:

Ймовірно, дитина відчуває дисоціацію. При сильному нервовому потрясінні, особливо при зіткненні з досвідом, який дитині витримати не під силу, діти можуть «зависати» у реакціях, часом не відчуваючи свого тіла. Дитина при дисоціації може приховувати свої почуття, або відчувати їх як дещо окреме від себе.

Дисоціація — психічний процес, що відноситься до механізмів психологічного захисту. Внаслідок роботи цього механізму людина починає сприймати те, що відбувається з нею так, ніби воно відбувається не з нею, а з кимось стороннім; в деяких випадках людина може настільки дисоціюватися від себе, що починає бачити себе зі сторони, аж до відчуття виходу із тіла. Така «дисоційована» позиція захищає від надмірних, нестерпних емоцій.

Дисоціація — це досить серйозно, і про це обов’язково слід поговорити зі спеціалістом-психологом. Однак це нормально в умовах сильного стресу, оскільки цей захисний механізм дозволяє людині «убезпечити» себе від травмуючих переживань. Головне, щоб цей стан не закріпився, і не було безпричинних рецидивів у майбутньому; у цьому може допомогти психолог, до якого потрібно звернутися.

Як допомогти:

Насамперед: якою б не була реакція дитини на стрес — вона потребує вашої підтримки.

• Створіть атмосферу любові та прийняття, щоб ваша дитина буквально «відігрілася» в ній. Посидіть з дитиною, притисніть її до себе, обіймайте частіше.
• Якщо можете — самі вдягніть її почуття на слова. Дайте їй зрозуміти, що сумувати, злитися чи хвилюватися — нормально. «Схоже, тобі нічого не хочеться. Мабуть, тобі сумно. Це нормально. Я буду з тобою».
• Можливо, ви могли б поділитися з дитиною власними почуттями.
• Постарайтеся разом із дитиною займатися чимось приємним для неї — почитайте книжку, заспівайте, пограйте разом.
• Прості способи «повернутися» до реальності — змальовування долонь та будь-які ігри з долонями, масаж рук. Ігри з піском, крупою. Вишивання, ігри із конструктором. Ліплення, малювання відбитками ніг та рук на піску.

Якщо ваша дитина поводиться необережно, робить щось небезпечне для себе
Якщо в дитини самодеструктивна поведінка
(у підлітків — алкоголь, наркотики, незахищений секс).

Що відбувається:

Може здатися дивним, але коли діти не почуваються в безпеці, то самі часто поводяться небезпечно чи безтурботно. Це спосіб дитини сказати: «Ти мені потрібна (потрібний). Доведи, що я тобі дорога — захисти мене!»

Це може бути також і спосіб привернути до себе увагу, коли батьки постійно зайняті та приділяють дитині мало часу.

Якщо така поведінка супроводжується розмовами про сенс життя, про свою непотрібність чи провину в чомусь, або ж про смерть, то бажано, проконсультуватись у психолога.

Як допомогти:

• Намагайтеся забезпечити безпеку дитини. Якщо потрібно, організуйте її день так, щоб вона якнайменше часу залишалася одна.
• Дайте дитині зрозуміти, що те, що вона робить, небезпечно, що вона дорога вам, і ви не хочете, щоб із нею щось трапилося.
• Така поведінка може бути проявом аутоагресії (страх завжди збільшує агресію, але діти часто виплескують її на себе). Заохочуйте до активних ігор, заняття спортом, усі прийнятні засоби «випускання агресії».
• Покажіть дитині, що є більш позитивними та безпечними способами привернути вашу увагу.
• Допоможіть підлітку зрозуміти, що кидати виклик усьому світу для того, щоб показати свої почуття — це дуже небезпечно: «Багато твоїх однолітків і навіть дорослі втрачають контроль і зляться через те, що сталося. Щоб полегшити цей стан, вони починають випивати чи вживати наркотики. Переживати такі емоції — це нормально, але вдаватися до алкоголю все ж таки не варто, тому що насправді це не позбавить тебе від проблем».
• Якийсь час спостерігайте, чим займається і що планує робити ваша дитина. Поясніть: «У такі часи мені важливо знати, де ти знаходишся і як з тобою зв’язатися». Переконайте підлітка, що це тимчасовий захід, і ви припините «стеження», щойно ситуація нормалізується.
• Обмежте доступ до алкоголю та наркотиків. Розмовляйте з дитиною про небезпеку незахищених статевих контактів. Говоріть прямо і спокійним тоном з позиції старшого друга.

Етап відновлення

Як правило, після переживання гострої стресової реакції, за підтримки сім’ї та оточення, психіка дитини справляється, і настає етап її відновлення.

Проте:

ПАМ’ЯТАЙТЕ:

Якщо ви або ваша дитина після травмуючої події страждаєте занадто довго або занадто сильно — потрібно звернутися до психолога за консультацією та підтримкою

Загальні поради батькам

1. Розмовляйте зі своєю дитиною. Підтримуйте в ній віру в себе: повідомляйте їй лише вірні відомості, давайте лише вірні відповіді.
2. Говоріть з вашою дитиною про ваші власні почуття.
3. Уважно прислухайтеся до того, що говорить дитина і як вона це говорить: чи чується тривога, страх, неспокій. Дуже корисним може бути повторення слів дитини: «Я боюся, що...», «Ти боїшся, що...» Це допоможе і дитині, і батькам прояснити свої почуття.
4. Не втомлюйтесь запевняти свою дитину: «Ми разом. Ми дбаємо про тебе. Ми завжди дбатимемо про тебе». Можливо, вам доведеться повторювати це багаторазово. Майже нескінченно.
5. Доторкайтеся до дитини, обіймайте її якнайчастіше. Нехай вона відчуває вашу турботу та близькість не лише на словах.
6. Робіть масаж дітям будь-якого віку.
7. Не шкодуйте часу, укладаючи дитину спати. Розмовляйте з нею, заспокоюйте її. Якщо потрібно, залиште нічник увімкненим.
8. Спостерігайте за дитиною під час ігор. Часто саме у грі дитина виявляє свої почуття: страх, агресію тощо, які можуть не виявлятися в інший час
9. Сприяйте іграм, що розряджають напругу. Маються на увазі ігри з піском, водою, малювання, активні ігри. Якщо дитині хочеться щось вдарити, дайте йому щось м’яке, наприклад, подушку
10. Намагайтеся слідувати звичному для дитини режиму дня, даючи їй відчуття контролю та «нормальності» життя.
11. Заведіть будь-які щоденні, регулярні ритуали. Це може бути гра, казка на ніч, молитва або запис у щоденнику. Все, що подобається дитині і повторюється день у день.
12. Якщо дитина щось втратила або зламала улюблену річ, дозвольте їй бути сумною і висловити свої почуття.
13. Для того, щоб легше пережити критичну ситуацію, організуйте місце, де діти разом із дорослими можуть сховатися і будуть у безпеці. Там повинні бути заготовлені вода, їжа, аптечка, ковдри, теплі речі, туалет або якийсь його аналог. Важливо задовільнити базові потреби, щоб створити мінімальне відчуття затишку та безпеки.
14. Організуйте в безпечному місці «куточок цікавих занять», де є книги для читання, а також все для улюблених занять, творчості та ігор.
15. Підготуйте «банк» ігор і улюблених занять, в які ви граєте і якими ви зайняті регулярно, і постарайтеся дотримуватися цих маленьких ритуалів.
16. «Репетиція». У «спокійні дні» організовано всією групою чи сім’єю спускайтеся на кілька хвилин у безпечне місце.

Приклади корисних ігор та занять

Повернення в себе при дисоціації:

• Обмальовуємо долоні фарбами, плескаємо.
• Малюнки відбитками рук та ніг на піску.
• Співи, танці, театральний гурток та будь-яка діяльність, пов’язана з відчуттям себе, самоврядуванням та виразом почуттів.
• Гра «Корова», або «Крокодил» — показуємо слова тілом та жестами.
• Спостерігаємо за своїм подихом.
• «Дощик» — хлопки в долоні як краплі, хлопки по тілу як злива, тупіт як грім, та у зворотному порядку.

Повертаємо відчуття контролю:

• Дати до рук те, що можна пом’яти (пластилін, глину).
• Пограти із конструктором.
• Ліпимо маску та гримасуємо.
• Нехай у дитини буде хтось, хто ще менший за неї — хтось, про кого вона буде дбати, наприклад, цуценя чи котик.
• Добре доручити дитині якусь відносно важливу справу, за яку вона могла би відчувати відповідальність. Але при цьому справа не повинна бути настільки важливою, щоб дитина відчувала провину, якщо раптом у неї не вийде це зробити.
• «Лінія життя» — рухаючись по нитці вперед, поділами по рокам, уявляємо майбутнє, що хотілося б, що мріємо зробити.

Вправи для уваги та пам’яті:

• Важливо зрозуміти, що тут працює принцип звичайного тренування, і потрібно докласти зусиль, навіть якщо спочатку займатися нудно.
• Добре читати поезію та класичну літературу.
• Чудово вивчати мови, робити переклади.
• Корисні ігри та завдання, пов’язані з рахунком, числами, вимірами.
• Малювання навколишніх предметів та природи покращує увагу.
• Загадки та завдання на розвиток логічного мислення.

Вправи, щоб позбутися неспокійної поведінки та агресії:

• Стрибки та біганина, інші активні ігри для виходу «неспокійної» енергії.
• Клацаємо, рвемо, плескаємо повітряні кульки.
• Б’ємося подушками.
• «Обзиваймося», використовуючи замість поганих слів назви овочів та фруктів.
• Спортивні тренування.

Щоб позбутися страхів:

• Сейф, куди дитина зможе сховати свої страхи, у формі зім’ятих папірців, шишок, клаптиків, малюнків, який можна закрити на ключик, і який може бути у дитини, або у дорослого, якому вона довіряє.
• Робимо «ловця снів» — з паличок та кольорових ниток, як павутинку. Можна повісити над ліжком, щоб він ловив погані сни і не пускав їх до дитини.
• Шукаємо ресурси для подолання страхів — ліпимо, малюємо, клеїмо янгола-захисника.
• Будиночок: робимо намет, «штаб», укриття. Можна із тата та мами, сховатись між ними, в їхніх обіймах.
• Вигадуємо в подробицях безпечне для дитини місце, і подумки переносимося туди на якийсь час, через кілька хвилин повертаємося.

Соціальні ігри:

• Хвастаємось у колі по черзі — тим, що чудового зробили цього тижня.
• Говоримо один одному компліменти у парах.
• Малюємо сонечко, на промінчиках пишемо те, що любимо, і розповідаємо у групі.
• Дзеркало — у парах по черзі відображаємо настрої партнера, його пози та вираз обличчя.

1000 способів малювання:

• Будиночок — на відчуття кордонів, на безпеку, майбутнє.
• Групові малюнки — відчуття спільності.
• Можна намалювати свої страхи та спалити малюнок.
• Можна малювати ватягнутими паличками, краплями, пластиліном.
• Малюємо на кольоровому, на темному, на посуді та на тканині.

Казкотерапія:

• Робимо з дитиною ляльку-мотанку, вигадуємо її історію.
• Вирізаємо різних казкових героїв і робимо про них казку.
• Як варіант, роздаємо героїв різним дітям, і вони по черзі додають до казку дії, «ходи».
• Вигадуємо (можна разом із дитиною) історії з позитивним наповненням. Можна розповідати їх дитині на ніч.

Рекомендації для дорослих

У стресовій ситуації для дитини дуже важливою є ваша реакція на різні ситуації. Чим спокійніше і впевненіше поводяться батьки, тим захищенішими почуваються діти. Діти виробляють свою модель поведінки, спостерігаючи за дорослими.

Ви повинні подбати про себе, оскільки саме ви є основним джерелом допомоги та підтримки для дитини.

Якщо стрес був сильним, після пережитого можуть відзначатися повторні переживання: «картинки» наяву, спотворене чи точне повторне переживання що трапилося в нічних кошмарах, постійне переслідування спогадів про те що трапилося, підвищена збудливість з яскравими спалахами гніву, або навпаки, емоційне пригнічення, коли нічого в житті не тішить і ви живете «на автоматі».

Може турбувати почуття провини, не зникати відчуття пригніченості та тривоги, начебто подія не минула і може будь-якої миті повернутися. Дуже часто спостерігається витіснення — прагнення уникати думок, розмов, почуттів, які можуть спричинити переживання про травму; іноді цілі пласти події часом випадають із пам’яті. Буває і навпаки: безперервні «по колу» думки про травму — модель поведінки, яка відтворює травматичну подію. Також можуть спостерігатися порушення сну та складності з концентрацією на чомусь.

Усе це — симптоми стресових реакцій, та їх виникнення цілком нормально у ненормальних обставинах. Однак якщо вони не проходять протягом місяці-двох слід звернутися до професійних психологів.

Декілька простих речей, які можуть допомогти впоратися зі стресом та його наслідками:

• Обов’язково висипайтеся.
• Пийте достатню кількість чистої води (щонайменше 2 літри протягом доби).
• Намагайтеся повноцінно харчуватися.
• Обов’язково робіть зарядку, ще краще — разом із дитиною.
• Займайтеся фізичною працею.
• Дозволяйте приділити собі годину на день, ви це заслужили і вам це зараз потрібно!

Методи саморегуляції для дорослих:

• Під час небезпечної ситуації, щоб легше пережити страх, рахуємо предмети навколо себе: наприклад, усі червоні чи всі круглі предмети навколо.
• Спостерігаємо за своїм диханням: як піднімається та розширюється грудна клітка, як повітря заходить усередину, яке воно прохолодне. Фіксуємо звуки дихання, усі відчуття. Дихання при цьому: вдих звичайний, видих у 2 рази повільніше вдиху.
• Знімаємо напругу з тіла та тривожність: стискаємо м’язи пальців ніг, тримаємо 2-3 секунди, розслабляємо їх. Стискаємо стопи, тримаємо 2-3 секунди, розслабляємо. Стискаємо ікри, розслабляємо. Далі так само чинимо з м’язами стегон, сідничними, спини, живота, плечей, рук, кистей та пальців
• Для того, щоб утримати свідомість та увагу в кризовий момент, можна натиснути собі чи дитині крапку над верхньою губою, масажувати круговими рухами. Подібною за дією є крапка у міжбрів’ї та під нижньою губою.
• Якщо у вас порушено сон, скуто м’язи тіла, дуже допомагає загальний масаж.
• Обов’язково потрібно рухатись, робити зарядку. Фізична активність знімає напругу, спазми м’язів, виводить зайвий адреналін, що накопичився.
• При емоціях, що поглинають, або при складностях з увагою. Сісти зручно, вдих і видих повільно. Назвати 5 речей навколо себе: «Я бачу двері, я бачу стіну...». Вдих і видих повільно. Назвати 5 звуків: «Я чую жінку, що розмовляє, я чую своє дихання...». Вдих і видих повільно. Назвати 5 кольорів: «Я бачу зелене дерево...». Вдих і видих повільно. Назвати 5 тілесних відчуттів: «Я відчуваю тверду підлогу під ногами, я сиджу на стільці, я відчуваю жорстку, холодну поверхню...»